24 Травня 2024


Notice: Trying to get property 'main' of non-object in /var/www/ukrainetoday.in.ua/wp-content/themes/ukr-today/inc/classes/class-weather.php on line 53

Notice: Trying to get property 'temp' of non-object in /var/www/ukrainetoday.in.ua/wp-content/themes/ukr-today/inc/classes/class-weather.php on line 53

USD 39.92

EUR 43.31

Замість знеболюючого – колискова : історія медика та воєнного

27.07.2023

88

Юлія Нефедова

Фото 128 ОГШБр

Історія медика та воєнного, яка зворушує

Історія медика та воєнного допомагає збагнути рівень відданості та героїзму наших захисників та захисниць у білих халатах.

Перші тижні війни

Замість знеболюбчого вона співала в швидкій хлопцям колискову, на швидкості 100км/год.

Вона навчилась потрапляти голкою у вену.

Це пані Оксана – операційна медсестра 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

У перші тижні війни пані Оксана особисто вивезла дуже багатьох поранених. Але особливо запам’яталися двоє хлопців.

” Вони були сильно контужені, настільки, що не орієнтувалися.

У перші дні у всіх був страх, стріляли всюди, в тому числі по медичних машинах.

У цих хлопців на очах загинули товариші, це величезний стрес, і в них на фоні важкої контузії виник психоз.

Мені їх закинули в машину, а заспокійливого немає. І хлопці весь час вскакують із місця, кудись пориваються бігти, когось кличуть.

А це темно і світло включати не можна, бо їдемо по місцевості, що прострілюється.

Машина маленька – мікроавтобус «Тойота», в якому одне лежаче місце і дві сідушки. Один хлопець на ліжку, один приліг на сідушку, а я між ними сиджу на підлозі.

Хлопці вскакують, я заспокоюю їх словами, намагаюся гладити і в якийсь момент починаю співати колискову, наче немовлятам: «Аа-а! Аа-а!» І вони заспокоюються!

А як тільки замовкаю, знову вскакують і пориваються бігти. І я знову починаю наспівувати. Так ми на цьому «Аа-а!» й доїхали в лікарню.

А коли їх забрали в приймальне відділення і я вийшла покурити, виходить медсестра й питає: «Де тут мама пораненого?» Я навіть не зрозуміла, про що мова. А медсестра підходить і каже: «Це ви їх привезли? Один хлопець просить вас покликати, каже – мама з ним у машині їхала…»

«При штурмах навіть важкопоранені хлопці часто на підйомі. Вони звільняють свою землю, виганяють ворога, і це відчувається…»

Історія медсестри

Пані Оксана – єдина медсестра, котра разом із бойовими підрозділами 128 бригади пройшла всі ротації.

– Війна застала нас на Дніпропетровщині, потім було Запоріжжя.

Ворог мав більш ніж десятикратну перевагу в живій силі й техніці, ми зазнавали великих втрат і відходили.

Стабілізаційного медичного пункту як такого не було, тому мене кинули на евакуацію поранених.

Я моталася на машині між позиціями й лікарнями.

Дуже часто доводилося стабілізувати поранених на ходу – накладати тампони й джгути, робити перев’язки.

То я на швидкості 100 кілометрів наловчилася потрапляти голкою у вену.

За словами пані Оксани, робота лікарів і одужання бійців в умовах наступу і оборони кардинально відрізняються.

Бойовий дух наших захисників

– На Херсонщині внаслідок штурмів у бійців були страшні поранення.

Але навіть найважчі хлопці були на підйомі.

Вони звільняли свою землю, виганяли ворога, і це відчувалося.

У бійця поранення ноги, а він просить: «Мотайте швидше, мені треба назад до хлопців, вони там без мене». І навіть чути не хоче про шпиталь. Коли хлопці в настрої, то ми й самі на підйомі, жартуємо з ними.

Зате при глухій обороні зовсім інша ситуація. На Бахмуті хлопці приїжджали не тільки фізично поранені, але й психологічно вбиті. Вони цідили крізь зуби: «І скільки їх там ще, коли вони нарешті кінчаться? Все лізуть і лізуть…» З’являлося відчуття, що все це даремно, що воно ніколи не закінчиться. І в нас теж моральний дух падав.

Біля Бахмута Оксана була єдиною операційною медсестрою. Хірурги мінялися й чергувалися, щоб відпочити, а її замінити було ніким.

– За весь період, що ми стояли там, я жодного разу не спала більше трьох годин безперервно.

Приляжеш вночі на годину-півтори, когось привезли – треба вставати.

А вдень взагалі безперервно. Така інтенсивність була, що я не могла собі дозволити сходити в душ. Тому що потрібно було роздягнутися, зняти військову форму, а це не халатик – довго.

Там найважче було працювати – і фізично, й морально. Але ми вистояли, жодна людина в нас на столі не померла – тьху-тьху-тьху!..”

“Як знімаю на війні стрес? В’язанням, за умови, що є час. Це моє давнє хобі. В’яжу все підряд – внучці кардиган, доньці шортики, зараз ось топик.

І відключаюся від усього, особливо, коли працюю гачком. Там треба рахувати – ти рахуєш, рахуєш і всі інші думки відлітають геть. Як каже мій син – кого ви хочете перемогти? Моя мама на війну зі спицями пішла!..”

Матеріал Ярослав Галас

Читайте також : Які зміни відбулись на фронті

Україна_Сьогодні в Telegram