Слова Бога – пісня душі для людини

Слова Бога стають піснею душі для людини, яка шукає Його і навчається любити.

Слова Бога для тих, хто Його шукає- найбільша розкіш.

Душі отців Константинопольського собору 843 року були піднесені Богом до Небес і торжествували Божою радістю. І та радість проливається в душу кожної людини, яка заглиблюється в слово Боже і відчуває в собі його животворчу дію.

Рішення Собору є підсумком багатовікової духовної боротьби Христової Церкви за правдиве розуміння “наказу” Творця: “Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене” (Вих.20,4-5). “Наказ” Творця і рішення Собору допомагають людині глибше усвідомити власну віру і перейти від зовнішнього споглядання світу, до його споглядання через свій внутрішній світ, через Божий образ, дарований Творцем за Його животворчим словом. “І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над звірами, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.” Бут.1,26.

Слова Бога промовляють до нас у нашій душі.

“Бог ревнитель” ревно ставиться до Своїх дітей, щоб вони стали досконалими за словом Господа: “будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” Мт.5,48. Тому й вчиняє із ними так, щоб вони відчули в собі Його образ і відродились для Царства Небесного. Адже Його діти мусять мати всі властивості Володаря, а саме: любити Отця і всяке Його творіння; бачити суть всього; розуміти причини та наслідки кожної події; свідомо та відповідально ставитись до всього; мати Божу силу до володарювання і діяти так, щоб кожна дія завершувалась Божим словом якості “ДОБРЕ”. Тому Отець наставляє нас, грішних людей і “карає” тих, хто не виконує, або недбало виконує Його волю.

При такій молитві образ Божий в людині пробуджується та налаштовується на слухання Отця і готується до прийняття Духа, щоб народитись для Царства Небесного

Коли ми, перед іконою, щиро молимось до Господа, налаштовуючи себе не на зображення а на Спасителя, то відбувається взаємодія в якій Отець Небесний виконує прохання Сина: “Не за них же тільки (апостолів) благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім. Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине” Ів.17,20-21. При такій молитві образ Божий в людині пробуджується та налаштовується на слухання Отця і готується до прийняття Духа, щоб народитись для Царства Небесного (Ів.3,1-8).

Всяке Боже творіння має певні форми. Але якщо ми, намагаючись пізнати творіння, обмежуємо себе сприйняттям форм, то не пізнаємо суть, яка відкривається людині лише через Божий образ в ній. Отець небесний підтримує кожну грішну людину, яка намагається відтворити образ тих, кого вона любить. Адже творчість є даром і проявом Божої любові. А Божа Любов безмежна, як і Сам Бог. І саме любов допомагає людині вирватись із тенет обмеженого та поєднатись з Безмежним. Тому Сам Спаситель дарував нам Свій Образ, який ми називаємо Спас Нерукотворний. І на Плащаниці Він відтворив Свій Образ, щоб ми пам’ятали вартість людських гріхів і розважали про Любов Божу. І Господь покликав апостола Луку до написання ікони Пресвятої Богородиці та ікон апостолів. То чи можемо ми, віруючі, не вшановувати такі ікони?

Душа людини, яка віддано молиться, відсторонюється від проблем плоті

Душа людини, яка віддано молиться, відсторонюється від проблем плоті, поєднується з Богом і ТОРЖЕСТВУЄ, НАПОВНЯЮЧИСЬ БОЖИМ МИРОМ І БОЖОЮ РАДІСТЮ. А до того: “дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса, Який за­мiсть радости, яка Йому належала, витерпiв хрест, зневаживши посоромлення, i сiв праворуч престолу Божого. Подумайте про Того, Хто перетерпiв таку над Со­бою наругу вiд грiшникiв, щоб вам не знемогтися i не ослабнути душами вашими. Ви ще не до крови стояли, проти грiха змагаючись, i забули втiшення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мiй, не нехтуй покаранням Господнiм i не сумуй, коли вiн викриває тебе, бо Господь, кого любить, того ка­рає; б’є кожного сина, якого приймає». Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як iз синами. Бо хiба є який син, якого не карав би батько? Коли залишаєтеся без покарання, для всiх загального, то ви дiти незаконнi, а не сини.

До того ж коли ми, будучи каранi плотськими батька­ми нашими, боялися їх, то чи не значно бiльше повиннi покоритись Отцевi духiв, щоб жити? Тi карали нас, як знали, на небагато днiв; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святостi Його.” Євр.12,2-10.

о. Іван Полежака

Поділитись в:

духовні роздумиСлова БогаСлово Боже